Якщо брати до уваги весь період вирощування свиней, то його можна розділити на 2 етапи.

Перший етап — вирощування поросят до 25 (30) кг, де основна увага приділяється збереженості та формуванню конституції організму.

Другий етап — від 25 (30) кг до забою, основне призначення якого — отримання бажаної якості свинини в найкоротші терміни з мінімальними затратами.

Ефективна відгодівля залежить від менеджменту, відповідних умов утримання, ветеринарного стану, генетичного потенціалу, стратегії годівлі. Всі ці фактори є вагомими й важко виділити, який із них є більш важливим. Адже при порушенні або недотриманні кожного з цих складових рентабельність вирощування різко знижується. Але останні два — генетичний потенціал та стратегія годівлі　— є найбільш взаємопов’язаними між собою. Тому оптимальне комбінування цих складових є одним із визначальних як на господарствах України, так і за кордоном.

Генетичний потенціал

Відправним «пунктом» при відгодівлі свиней є їх генетичний потенціал, тобто, що закладено потенційно в організмі, і що можна отримати від тварини. Вже потім на прояв потенціалу впливають інші фактори, а саме — забезпечення поживними речовинами відповідно до вимог генетики, умови утримання, захворювання тварин та ін.

На сьогодні в Україні найбільш поширеними батьківськими породами для отримання товарних свиней є Дюрок, П’єтрен, їх лінії, а також термінальні кнурі на основі вказаних порід. Тому дуже часто перед власниками та технологами стоїть питання — яка порода чи лінія краща? Але перед вибором кнура перш за все необхідно усвідомити 2 головні речі: 1. Що вимагає ринок, тобто, що для ринку того чи іншого регіону є поняття «якісна свинина». 2. Яка з існуючих порід чи ліній забезпечить вимоги ринку та буде економічно вигідною для власника.

Якщо брати до уваги вищевказані дві батьківські породи в товарному свинарстві, а саме, Дюрок і П’єтрен, то цільові завдання цих двох порід досить відрізняються. В основі даної різниці є два параметри, С/Д прирости та вихід пісного м’яса. При використанні кнурів породи Дюрок товарні свині будуть мати вищі С/Д прирости в порівнянні з породою П’єтрен, але стосовно виходу пісного м’яса, то свині на основі П’єтрен переважають за даним параметром. Умовна порівняльна таблиця цих порід наведена нижче (табл. 1).

Таблиця 1. Порівняльна характеристика товарних свиней на основі порід Дюрок та П’єтрен

Більш глибокий порівняльний аналіз цих порід було проведено в Університеті Мічіган у 2014 році (див. табл. 2).

Таблиця 2. Результати порівняльного досліду товарних свиней при використанні батьківських порід Дюрок та П’єтрен.

(Д.Б. Едвард; Р.Темпелман; Науковий департамент тваринництва, Університет Мічіган, США, 2014 р.).

Як видно з даної таблиці, різниця в темпах росту даних порід була несуттєвою до кінця періоду дорощування, а основна відмінність у рості спостерігалася вже на відгодівлі. На 26-й тиждень різниця між породами становила більше 10 кг, відповідно, різниця на с/д приростах складала 88 г на користь свиней на основі породи Дюрок, що є досить суттєвим. Але, якщо враховувати товщину шпику, то перевага була при використанні кнурів породи П’єтрен, вона була меншою на 2 мм.

З цього можна зробити висновок: якщо ринок задовольняє помірна товщину шпику, то для фермера вигіднішим є вирощувати свиней із використанням батьківської породи Дюрок. Якщо пріоритетом є високий вихід пісної свинини, низька товщина шпику — то порода П’єтрен є більш оптимальною для цього.

Тому при виборі кнура необхідно враховувати, який напрямок продуктивності представлятиме господарство.

Але дуже часто на свинарських комплексах використовуються кнурі обох порід або ліній одночасно. Тому навіть при початковій однаковій вазі темпи росту тварин в середині групи та якісні показники туші при забої будуть сильно відрізнятися. Це буде залежати від того, на базі якої батьківської породи вирощена та чи інша окрема тварина в групі. Оптимальним рішенням, звичайно, в таких випадках є розділяти свиней у залежності від породності, оскільки буде точно відомо, чого можна очікувати від тієї чи іншої групи тварин, і здавати на забій саме тих свиней і тієї якості, яку вимагає ринок. Також однією з переваг розділення є адаптація годівлі, а саме, поживності комбікорму під породні особливості. Адже всім відомо, що свині на основі породи П’єтрен вимагають більш поживного як в енергії, так і в амінокислотах комбікорму. А при використанні не відповідного їх потребам корму — не проявлять свого генетичного потенціалу. Якщо ж використовувати для інших порід чи ліній той корм, який задовольняє вимоги породи П’єтрен, то це призведе до підвищення жирових відкладень.

Одним із генетичних базових факторів, які відрізняють між собою породи, орієнтовані на високий або середній вихід пісної свинини, є генетична здатність тварин нарощувати м’язову тканину тіла в залежності від певного рівня доступного лізину (див. графік 1).

Як видно з даного графіку, якщо свині на відгодівлі генетично орієнтовані на середньостатистичний вміст пісної свинини, то тільки при піднятті доступного лізину в кормі до рівня 0,65% це даватиме позитивний ефект у наборі м’язової тканини. Але якщо генетично тварини орієнтовані на високий вихід пісної свинини, то, при підвищенні вмісту доступного лізину в готовому кормі навіть до 0,65%, середньодобове відкладення м’язової тканини буде значно вищим, а саме, орієнтовно збільшиться на 100 г. Окрім цього, при підвищенні концентрації вмісту лізину у кормі до 0,95% буде й надалі збільшуватись відкладення м’язової тканини більше ніж 400 г щоденно.

Тобто, це підтверджує вищесказане, що товарні свині на основі різних батьківських порід задля прояву максимального генетичного потенціалу повинні годуватись окремими видами комбікормів. Тому для господарств необхідно або вибирати одну породу для отримання товарних свиней, або, у випадку вибору двох, — відокремлювати годівлю, що звичайно ускладнює технологію вирощування.

Мультифазова годівля

При відгодівлі свиней задля прояву генетичного потенціалу, окрім адаптації корму під певну породу, важливим є забезпечення тварин поживними речовинами у відповідності до фаз розвитку організму. На сьогоднішній день в Україні найбільш поширеними фазами є 12–30 кг, 30–60 кг, 60–115 кг. Для отримання високих показників продуктивності кожен технолог створює ту поживність комбікорму, яка могла б забезпечити тварин на кожному етапі. В залежності від того, для якої маси чи віку розроблена поживність раціону, і проявлятиметься генетичний потенціал. Якщо, наприклад, взяти фазу 25–115 кг і розробити один вид корму з середньою для даного періоду поживністю, то на початку фази тварини будуть її недоотримувати, ближче до середини фази — будуть забезпечені, а в кінці періоду — поживність перевищуватиме потреби, що призведе до перевитрат.

Більш детальне дослідження стосовно забезпечення енергією та амінокислотами у випадку використання двофазової годівлі було проведено компанією Топігс Норсвін у 2016 році. Використовувалися два види корму. Батьківська порода при закладенні досліду — Дюрок, стать товарних свиней — свинки, поживність раціонів у табл. 3. Результати дослідження зображені на графіку 2.

Таблиця 3. Поживність комбікормів

Графік 2. Генетична потреба та фактичне забезпечення лізином та енергією при застосуванні двофазової годівлі (Топігс Норсвін 2016 рік).

Як видно з графіку, при використанні двофазової годівлі оптимальне забезпечення лізином було тільки при масі тварин 50, 60 та 90 кг. А оптимальне забезпечення енергією　було при масі тварин 38 кг та більше 100 кг. В усіх інших випадках є надлишок або нестача лізину та енергії по відношенню до генетичної потреби.

Тобто, як висновок, задля забезпечення бажаної продуктивності та уникнення перевитрат необхідно часто змінювати поживність комбікорму. Звичайно, це призведе до навантаження на менеджмент, ускладнення кормової системи. І, наприклад, поділ на 5–6 фаз від 25 кг не є практично можливим навіть на провідних господарствах.

Тому одним із найбільш оптимальних рішень є розділення останньої фази (так званого «фінішного періоду від 60 кг») на два підперіоди — це 60–90 кг та 90–115 кг. Однією з причин такого поділу є те, що тварини максимально набирають вагу у фазі 60–90 кг, і тому висококонцентрований корм буде сприяти швидкому набору маси тварини. Після 90 кг генетично темпи росту починають знижуватись, і високопоживний корм на цій стадії не буде оптимально використаний. Враховуючи це, поживність корму для тварин від 90 кг можна знизити без втрати продуктивності, при цьому його вартість можна зменшити на 300–500 грн за 1 тонну. Ще одним додатковим фактором на цій фазі є управління якістю туші, тобто, якраз після 90 кг є тенденція до підвищення товщини шпику. Тому, якщо знизити енергетичну поживність корму, можна знизити рівень відкладення жиру в організмі тварин, цим самим підвищуючи вартість свинини.

Звичайно, додаткова фаза відгодівлі, як було зазначено вище, дещо ускладнює менеджмент, але це суттєво підвищує рентабельність вирощування.

Тобто, як висновок, ми маємо наступні переваги при використанні додаткової фази:

1. Зниження затрат завдяки зменшенню вартості корму після 90 кг, на 300–500 грн/тонну.

2. Отримання додаткового прибутку завдяки підвищенню якості туші, на 1–2 грн/кг живої ваги.

Якщо зробити елементарні прорахунки, наприклад, для групи тварин на 1000 голів, то отримаємо наступне.

Беручи до уваги зазначені фактори, а, саме, генетику, годівлю та фази розвитку організму, можна зробити висновок, що ключовим елементом ефективної та рентабельної відгодівлі є не просто використання сучасних порід чи високопоживних комбікормів, а комбінування цих факторів. І тільки від успішного поєднання генетичного потенціалу тварин та стратегії відгодівлі залежить економічна ефективність вирощування свиней.